М А Т Р I Ц Я

[mk]

M A T R I X - для тих, хто бачив фільм

(немного explicit content inside)

Нєо – дурний неофашист у якого амнезія, дежа-вю та хвороба паркінсона. Вважає

себе супермєном, носить довжелезний плащ і постійно задає ідіотскі питання

Морфей – наркоман зі стажем, лисий нєгр, що прийняв Буддізм і також носить

довгий шкіряний плащ. Вчився у Москві, тому непогано розмовляє по- русськи

Триніті – коханка Нєо

Агенти – кацапські санітари, перевдягнені божевільними

Ріган – кацапський развєдчік і зрадник. Носить бородку а-ля Депеш Мод і мнить

себе філософом

Огакул – стара єврейка з Одеси

Також наркомани, водії грузовиків, голоси, божевільні діти та інші.

Епіграф:

Imagine, there is no spoon

(Де ложка, блядь?!)

Частина Перша. Тіпа рєальний мір

Сцена Перша

На сцені неприбрана кімната, посеред якої стоїть компьютер, по якому чатиться

Нєо. Раптом екран починає блимати і до терминалу вламується бридка рожа Морфея.

Нєо: Ой!

Морфей: Шукай дівку з зайчиком на сраці.

Нєо: Ти хто?

Морфей: Хочеш знати правду?

Нєо: Шо-о?

Морфей: Питаю: Хочеш знати правду?

Нєо: Яку?

Морфей: Тьху! (відключається)

У двері дзвонять

Нєо: Хочу!… тобто, Хто там?

Наркомани: Це ми. Є?

Нєо шаркає до дверей і відчиняє їх. Наркомани бачать компьютер і випадають на

ізмєну

Наркомани: (тремтячим голосом) Давай!

Нєо: Бабки гдє?

Наркомани: (озираючись на телевізор) На…

Нєо: На…

Наркомани: Дьорнєш?

Нєо: Ідьом…

Сцена Друга (дуже коротка)

Дискотека. Усі дурні чи пьяні. Крізь товпу бігають санітари і ловлять якусь

дівку. Дівка видирається, пиздить усе довкола та верещить: “Агенти, агенти!”.

Періодично вона стрибає та дрига ногами. Санітари ловлять її та колять у сраку

шприцем. В цю мить Нєо помічає на ній намальованого крейдою а-ля плейбой

зайчика.

Сцена Третя

Нєо прокидається у божевільному домі. На ньому намотане простирадло на манер

кацапської смірітєльної рубашки

Нєо: (намагаючись випростати руки і дістатися сигарет) От... хуйня!

Входять санітари

Нєо: Ага, агенти, блядь! (З цими словами він таки витягує праву руку та

показує санітарам американський фак)

Агенти: Ну шо, проснувся, блядь? Січас ми зробим процидурку. Любиш процидурку?

Мням, мням Якщо ти вважаєш шо ти крутий, то ми тобі скажемо: ти – падло! Ми

санітари, ми – чистимо заразу. А зараза – це ти. (З цими словами санітари

пиздять Нєо по печінці та засовують йому до заду гнуту столову ложку) Уяви –

немає ніякої ложки. (Санітари регочуть та залишають палату).

Нєо: (виймаючи з заду ложку) Десь я вже чув таке… про конхвету…

Сцена Четверта

Блатхата Морфея. На ковдрі лежить обдовбана Триніті та ще декілька всмерть

п’яних кацапів. Один з них сидить перед древнім телевізором і дивиться на

зеленуватий «сніг». Входить Нєо. Трініті починає блювати.

Нєо: Шо тут?

Морфей: Добро пожаловать у рєальний мір!

Трініті: Буе-еееєєє....

Морфей дістає з-під плаща різнокольорові колеса і протягує їх Нєо

Морфей: Візьмеш червоне – будєшь кльовим парнєм, підсядеш на тожє, шо і ми.

Візмеш синє – будеш лохом конкрєтним, бо то крейда.

Трініті: Буе-еееааааа....

Нєо тягне руку спочатку до червоного, потім до синього, потім знову до

червного. На лобі в нього видно тяжку роботу мислі. Наважившись, він таке бере

червоне колесо і їсть його.

Морфей: (Протягуючи Нєо пляшку портвейну) На, запий

Трініті: Бууууууе-еееєєє....

Нєо: (Розплющуючи очі і дуже голосно) Я знаю Кунг-Фу!

З цими словами він починає молотити меблі, п’яних кацапів та інший хлам, що

розкиданий по комнаті

Трініті: Шо він робить?

Морфей: (дивиться на зелений сніг) Він рухається!

Трініті: Не так швидко! Буе-еееєєє....

Нєо продовжує молотити повітря, подекуди влучаючи у стіни. В таких випадках

він кричить «Хе!» і пиздить ногами прєпятствія. Очі його заплющені, рот

усміхнений. З усього видно, що Нєо дуже гарно.

Сцена П’ята

Нєо прокидається з дикого бодуна. Він увесь в синцях та садинах. Навколо

лежить попизжена мєбєль, якісь кастрюлі та штук сорок зкрючених дугою ложок.

Поруч із Нєо хропе Морфей. Посеред кімнати мичить Трініті. Від цього мичання і

розліпля очі Нєо.

Нєо: (хрипко) Хто тут?...

Морфей: (не прокидаючись) Хочеш знати правду?

Нєо: Нєє...

Морфей: То знай, тут ти.

Нєо: Хто я?

Трініті: (показуючи навколо) Ти робив Кунг-Фу

Нєо обводить кімнату поглядом. Потім тихенько витягає з кишені Морфея

мобільного телефона і тремтячими руками починає щос набирати. Морфей

прокидається.

Морфей: (до Нєо) От я щяз комусь! Віддай трубу..

Нєо: (набравши таки шось, дико оре в мобілу) ЗАБЄРІТЄ МЄНЯ ОТСЮДА!!! АА-А!

На столі дзвонить старовинний телефон. Морфей підходить до нього.

Морфей: (дивлячись на Нєо) Дозвонився? (знімаючи трубу) Ну, “Алльо!”

Нєо зі страхом відкидає мобілу.

Морфей: (з участю) Тобі мабуть треба до Огакула...

Нєо: Хто такий Оракул?

Морфей: Хочеш знати правду? Ой нє, мовчи. Потім побачиш. Він знає, що живе у

Матриці. Він відчіває Матрицю. Він навчить тебе, як зламати Матрицю.

Нєо: А почєму я должєн єйо ломать? І нахуя?

Трініті: Бо ти мудак!

Нєо: (помічаючи себе у дзеркалі) І чого я лисий?!

Сцена Шоста, де Нєо вчиться літати

Морфей: (до Нєо) Це імітатор. Навколо тебе – штучна реальність. В ній ти самі

правила, що діють в Матриці. На деяки ти можеш спиратися, деякі можна зламати.

Нєо: А как я узнаю, шо можна ломати?

Морфей: (стоячи вже на даху височенного будинку поруч із Нєо) Пизданеш і

узнаєшь.

Нєо: (радісно) Правду?

Морфей: (хитро) Ага. Стрибай.

Нєо заплющує одне око і підозріло дивиться на негра

Нєо: І на хуя?

Морфей: Пізнаєш правду! Лєті, да?

Морфей штовхає Нєо з даху.

Нєо: (хаотично вимахуючи руками) Оооо-ой бля-а-а-ааа!...

Морфей: (красиво кружляючи навколо Нєо) Лєті, а не “бля”!

Нєо: Бля-а-а-ааа!...

На останній ноті він гупається об асфальт як мішок гівна і плющиться мов

діснеєвський зайчик. Над асфальтом стирчать лише очі, якими Нєо дикувато

озирається. Поруч плавно, неначе картонна ракєта у фантастичних фільмах,

приземляється Морфей.

Морфей: Білі не вміють літати...

Нєо: (спльовуючи зуби) От саразф я вфтану, то ти фука, ляжеф

Нєо вільною рукою відшкрябує від асфальту спочатку жопу, потім говову і

переверається на бік. Зі звуком пробки шампанського він ширшає, набуваючи

нормальної форми і піднімається. На поясі Морфея верещить пєйджер.

Морфей: (перебираючи різноманітний хлам, шо навішано у нього під плащем) Час

іти.

Нєо хромає за Морфеєм харкаючи кровью та ширяє у повітря ногою намагаючись

попасти негру в спину.

Частина Друга. Матріца

По-за Сценою

Кабінєт главврача. На столі стоїть тарілка борщу, поруч з якою сидить Ріган,

та табличка "Сміт", відповідно зі Смітом. Ріган судорожно їсть. У Сміта у вухо

всуното кусок дроту від телефону, який він постійно теребить. В руці в ньохо

мухобойка, якою він час від часу пиздить по столу.

Сміт: Так от, нас цікавить, хто пре у лікарні колеса?

Ріган: Ам-гум… Скоко? Платішь скоко?

Сміт: (намагаючи тримати себе, але з металом у голосі) Хто ділєр?

Ріган: (закатує очі і огидно плямкає) У мєня єсть свої інтєреси - тарєлка

борща каждий дєнь і дімедрол!

Сміт: Добре, тарілка і ампула…і ложка в день!

Ріган: Три!

Сміт: Дві! Дві ампули дімедрола на вечір і імя!

Ріган: (шипить) Морф-ффей! Це він, клятий нігер, навчив Нєо кунг-фу, це він

знає правду, але (починає плакати) ні-ііікому не-е ка-аажжее-еее….

Сміт: (тиркаючи вухо з дротом) А зара пошєл нахуй, бо нічо не получішь.

Сміт хуярить мухобойкою по голові Рігана. Ріган перестає хлюпати, тихенько

пиздіть зі столу ложку і тихенько рачкує у двері.

Сцена Перша

Засмічена квартира старої єврейки на призьвисько Огакул. Прямо на підлозі

сидять дебільні дітки, що граються здебільного алюмінієвими ложками. Входять

Морфей та Нєо.Останнього тіпає та сіпає у різні боки. Рухи в нього поривчасті,

очі блищать, пальці тремтять.

Морфей: (намагаючись обнять єврейку) Ом-мане Падре Хум!

Огакул: (дивлячись на Нєо) Хаге Кгіша, синку. А хто цей мудак?

Морфей: (огидно кривляючись) Він хоче знати пГ'авду

Огакул: (знову дивлячись на Нєо) Ну і шо ето с табой? Ти двігаєшься такі как

Агент!

Нєо: (тіпається) Я... угк… знаю... укг… Кунг! Хву!..

Огакул: Віжу. Но ти полюбіш ту, шо умегла, а она полюбіт тєбя. І кто-то из вас

умгет. Ілі нє умгет…. Но кто-то такі умгєт.

Нєо: (сіпаючи головою) Кунг! Хву!

Огакул: (витягаючи шось з кишені) Нєт, божеж мой, от на - з’їж.

Нєо не дивлячись жере, давиться, харкає слиною і знову жре. Поступово його

попускає.

Нєо: (дикувато озираючись) Гдє я?

Огакул: Ти в бєзопасності. Ти у дгузєй.

Нєо: От спасібо, я краще піду

Нєо виходить повз дебільних дітей, що від нічого робити, мнуть ложки

Нєо: (до Морфея, що чекає на нього в коридорі) Шо це за блядь?

Морфей: Нічого не кажи. Я не хочу знати ту хуйню – він витягує з-за пазухи

старого замацаного телефона який починає огидно дзвонити – Ми повераємось.

Нєо: Куди?

Морфей: Додому, у рєальний мир!

Морфей знімає трубку і тієїж миті з дверей вистрибують Агенти.

Нєо: (радісно підстрибуючи) Ага, Агенти, блядь!

Агенти: (крутячи Морфея) От ти, ніггер, нам і потрібен. Ідьом, нас ждєт

главврач!

Морфей: (з гордістю озираючись на Нєо) Я дуже страшний!

Агенти: Ага. Як обізяна. Га-га-ггаааа! (регочуть)

Агенти пиздять обох ногами, рухаючись, як для наркоманів, невловимо швидко. На

мить Нєо охоплює прозріння, він відчуває правду, але якась хуйня хряцає його в

потилицю і розуміння згасає.

Сцена Друга

В кімнату, де сидить Трініті і Ріган входить Нєо. Він у сраку п'яний. По

підлозі розкидано шприци, невеличкі червоні колеса та штук триста ложок.

Нєо: (співає) "Па шир-рокай да-арр-роге, па Сі-і-ібірррі з канво-оєм!…"

Трініті: Де Морфей?

Нєо: (показуючи пальці хрест-на-хрест) "АйПі мой двєсті сор-рок п'ять, я в

айсік'ю хаачу оп'ять!…"

Ріган: Де Морфей?!

Нєо закатує очі, голосно гуде, та водить локтями, як паровоз.

Трініті: Останній раз питаю, де Морфей?

Нєо: (падаючи раком) Він знає правду, а я знаю кунг-фу-уу! - З останніми

словами його нудить прямо на підлогу, шприци та ложки

Ріган: (шепоче до Трініті) Морфея взяли Агенти! Нєо - сука!

Трініті: (підходить до Нєо і кладе його голову собі на коліна) Що сталося з

Морфеєм?

Нєо: Збрроя! Мені потрібна зброя! Я стріляти хочу!

Ріган: Зроби йому клізму, бо помре

Трініті бере величезну клізму, та любовно сує її Нєо у сраку. Нєо, не

помічаючи, хапає найбільшу ложку шо поруч обома руками і починає терти її бік

об бетонну підлогу. Коли лезо стає наче бритва, Нєо ховає ложку у штані та

приймається за іншу. Ріган з острахом дивиться на вже п'ятнадцяту заточку, шо

робить хлопець, та тихенько задкує.

Нєо: А ну стояти, блядь!

Ріган: (хтиво намагаючись улибнуться) Что, ну чьто такоє?

Нєо кидає ложку в Рігана, ложка влучає тому у груди, де й залишається

стирчати. На підлогу щось капа з розбитої у кармані Рігана ампули. Нєо

підходить до тіла, макає палець у жижу та сує його до рота.

Нєо: От бач, дімедрол! Ссучився, падлюка, я зразу запідозрив!

Ріган тихо осідає на підлогу. Його пальці судорожне шкребуть по пилюці. Права

лишає слід дуже схожий на слово “Матриця”, а ліва – “Ми тут як блядськи

батарейки”.

Сцена Третя

Знову кабінет главврача. До кабінету влітає Нєо з клізмою у жопі. На стільці

тихо марить Морфей. Його очі заплющені, руки зв’язані. Поруч копошаться лікарі.

Нєо: Ага, то тут в вас штаб! – голосно бздить, клізма випадає і на підставлену

долоню падає невеличке червоне колесо, яке кунгфуїст сує у рота негру.

Морфей плямка, миттю вирячує очі і з голосним «чпок» зникає. На стільці

лишається лише старий замацаний телефон.

Сміт: Зараз ми тобі покажемо «Штаб»!

Нєо: Я знаю Кунг-Фу та вмію літати!

З цими словами він пиздить головного лікаря телефоном. Телефон дзвонить, лікар

падає, інші – тікають.

Заключна Сцена

На ковдрі лежить обдовбана Триніті та ще декілька всмерть п’яних кацапів. Один

з них сидить перед древнім телевізором і дивиться на зеленуватий «сніг».

Входить Нєо. Трініті починає блювати.

Нєо: (вирячуючі очі) Ну ні хуя сєбе!

Морфей: Добро пожаловать у рєальний мір!

Трініті: Буе-еееєєє....

Нєо зриває важку штору, за якою відкривається замацане вікно і решітка.

Вправним ударом голови він б’є скло, вириває зубами грати та поринає у бездонну

синю далечинь. З високого неба лунає «Я ЗНАЮ КУНГ-ФУ-Ууу!»

Paul Zhdanov (pzhdanov@kyivpost.com), серпень – вересень 2000

Розповсюдження вільне, посилання на автора та “подяку” обов’язкові.

Особлива подяка Івану Туруку за творчі ідеї та натхнення не кинути розповідь

після першого ж листа.