О роли Советской Власти

[HORANGI]

Тигра, кто тебя так довел? :blink:

[Подсолнух]

Подсолнух,Спрос на данное чтиво определяется не ухищрениями правительства, а вкусами потребителя. Или при заботе государства все жители Украины обрели бы тонкий вкус и читали бы исключительно "Забужко, Жадана, Андруховича, Дереша, Билоцеркивэць, Выннычука, Роздобудько и др писателей сучукрлита", правда не знаю кто такой этот сучук..., но надежды эти необоснованы.Кстати, из перечисленных "корифеев" знаю только Жадана. Вот это место как-то недопонял, может по-украински? Поянните, плз.Должен заметить, что с первых дней незалежности попытки официальных лиц поговорить на мове вызывали у меня веселье. Сейчас они хоть руками не размахивают, а раньше пытались руками показать то, что не могут словами сказать.

И потом HORANGI прав в том, что по-русски говорят на Украине. А то ведь можно дойти до "в Кипре", "в Кубе", сразу почему-то лопата на ум приходит.

А о языке заботились всегда, даже имена(!) переводили на мову. Как-то перед фильмом "Лично известен" сказали - "фильм про видатного революцийного дияча СЭМЭНА Тер-Петросяна". Я минут пять вспоминал как же его звали.

[Подсолнух]

І щоб ти, Торенці, більше знав про українську літературу, залишаю тут чудову поему Оксани Забужко

Постскриптум. Поема-лист

Cavalcando l’art’ier per un cammino

pensoso de l’andar che mi sgradia,

trovai Amore in mezzo de la via

in abbito leggier di peregrino.

.......................................................

Quando mi vide, mi chiamo per nome,

e disse: “Io vegno di lontana parte,

ov’era lo tuo cor per mio volere;

e recolo a servir novo piacere”.

Allora presi di lui sн gran parte,

ch’elli disparve, e non m’accorsi come.

Dante. Vita Nuova

1.

В перших рядках сповіщаю, милий: любов минула –

Мов, повагавшись, скотилася в лунку більярдна куля

(Вічнозелений газон потертого плюшу,

По якому гонить сліпий кийок круглі, ствердлі од страху душі).

Кожного ранку, замість гімнастики, лежачи в ліжку,

Вмикаю в уяві твої очі сіамської кішки,

Шляхетний профіль, роздвоєне підборіддя

(Мов копито! – як писала одна із мого поріддя), –

І, на довершення вправи, тебе висвітлюю голим.

Вислід – блискучий: зовсім не чую болю.

2.

Другим уступом дозволить сповістити: весна настала.

Маймо надію, цим разом уже на стало –

Більше дощів не буде, й на повний об’єм леґенів

Стане синього неба й рослявих легінів

З губами, що однімають і сон, і втому –

І світлосяйну пустку лишають потому.

В нас із тобою було інакше, а як – згадати несила:

Ніби свинцевим дробом пам’ять запорошило.

Я й зими не пригадую зовсім – лиш очі сльозило білим.

Цілу зиму-бо мала виснажливу працю: тебе любила.

3.

Відпущаєши нині, – кажу неживими губами.

Можу йти на всі сторони світу – ну хоч би до Алабами,

Подавати пиво у придорожнім барі

І чекати, що хтось заграє на банджо, то пак на гітарі

“Не плач, Оксано”... Такої свободи, милий,

Не побажаю жодній із тих, що тебе любили.

Можна листів не писати, і Господа не просити

Простити тебе за любов, тобою убиту,

Можна вступить до кляштору (якщо, звичайно, не пекнуть!) –

Можна навіть зустрітись з тобою. Скажімо, в пеклі.

4.

В цій країні, де я тепер мешкаю, штири відсотки люду

Вірять, що будуть у пеклі, – ну значить, напевно будуть.

Щодо мене, то я вже була. Й не в одному. Либонь, так треба –

Перейти через всі (це ж їх скільки?), щоб вийти в небо.

Жаль лиш, в кожному щось із себе лишаєш, а це погана прикмета,

Та й негарно, як десь на стільниці цинкованій шмат поета,

Мов зопсутий окіст ягнячий, вкривається шмарклями слизу

Й бірюзовими перснями мух, і хоч як зализуй

Відбатоване, доки загоїться, – так остаточно й не знати:

Коли доплуганишся в небо, чи зможуть тебе упізнати?

5.

Правда, є іще звичка – в усьому пошукувать смислу.

В необжитім безпросторі – як павутинка, зависла

Між землею і небесі індіянського літа

(От і все, що лишилося по індіянах!), – все прагну укмітить,

Мов стібками, крізь ясність снів і крізь яву сонну

Перепущену – нитку знаків: нічний дзвінок телефонний,

Що зривається, в пітній руці зоставляючи мертву трубку;

В несподіванім домі твоя афіша; відтерплі вві сні зарубки

На поваленім стовбурі пам’яті: голос, кімната, запах...

За цим всім щось стоїть, але що – не вмію сказати.

6.

Не у тебе питаюся, милий, – у долі: чого ти хочеш?

І пощо мене й далі обманками вперто морочиш,

І про що ця морзянка сиґналить мені крізь пустиню

Самоти, у якій – непроникні для голосу стіни?

Я сама не люблю цеї жінки в свічаді навпроти:

Вертикальна бганка в міжбрів’ї, обвисла лінія рота,

Істеричні сплески завзяття і довгі, глухі провали

(Забуває, про що говорила, коли перервали...) –

Якщо ти від початку її у мені розгледів,

Чи не краще було в зоопарку любити білих ведмедів?

7.

Але годі. Вже в згадці відновлено різнобокість

Місць, де були ми вдвох: з них відтала блискуча окидь

Твоєї присутності (досі всі кадри я брала

Під одним лиш кутом, залежно, зліва чи справа

Був тоді ти). А тепер – мов ширяючи над землею,

Бачу згори нескінченну осінню алею,

Мокрі лавочки, рослі голівки похнюплених айстр від Олеся,

По доріжці простягнені тіні довготелесі

Чоловіка й жінки (вони мовчать), – тільки голос, од усміху карий,

Обертається їм услід: “Подивись, яка гарна пара!”.

8.

От дивлюсь на тих двох – і сама відчуваю ніжність:

Чоловік був поблажливий. Жінка була капризна.

У нічнім ресторані смішного маленького міста

Гримотала в бляшанки звуків музика троїста.

Їм усюди знаходився вільний столик. Усюди,

Де з’являлись вони, їх проводили поглядом люди,

Розвидняючись на виду, і повії із пияками

Затихали на мить – завороженими дітваками.

А тепер там чорніє виям, мов згас посвітач у ніші.

Трохи жаль мені світу, в якому зробилось темніше.

9.

Знаєш, скільки себе пам’ятаю, я завше хтіла,

Щоб смагою справдешня пристрасть губи позолотила,

Щоб з-під ніг коханців в ході – ураганний вітер зривався,

І вихрило майдани і юрби шаленим шопенівським вальсом!

Щоб грозове повітря огненними зміями трісло,

Пропікаючи гострим озоном плісняві мислі! –

Я хотіла такої любови, котра єдина

Оновила би світ від бридоти, – і в тому була гординя.

І тому добирала мужчин, як князенко коней на стайні:

На якого положить руку – той вже не встане.

10.

Не конева вина – підупасти в дорозі на нозі,

А вина верхівцева, що коні його не носять.

(Вибачай за фольклорність стилю – а як інакше

Маю висловить те, що належить вгорнуть якнайм’якше?).

Я недурно тебе обрала – ти одинокий

Не прогнувся в колінах, а просто вивернувсь боком –

Обдираючись в кров, та на повнім розгоні чвалу:

Поки я ще, припавши, нестямно тебе цілувала, –

А уже летіла, скинута долі в проскоку бистрім:

Животом – на паркан, з висоти – на штахетні вістря...

11.

(Той паркан був насправді. Він був – церковна ограда.

Сутеніло, коли ти зненацька скрутив з автостради

(Тільки жовна під шкірою грали) – на путівець бакаїстий,

У такому мовчанні, неначе замислив убивство.

На горбі постала стара церковця (де кровця впала...) –

Чорна озія в небі, що ще відливало опалом.

Там ми мали б вінчатись і наших дітей хрестити –

Але темно було, й не було нас кому впустити.

І, округливши спину, мов в щось попереду ціливсь,

Ти рвонувся назад до авта – а я в ограді лишилась).

12.

Так і ходжу звідтоді – неначе звір у вольєрі,

В бароковім литві решітки, звідкіль залютовано двері:

У Борисполі, в залі відльотів, о п’ятій ранку,

У червонім, як крик, пальті, остовпіла подорожанка

(Все життя – в двох валізках: дитинство, вірші і осінь),

Я стояла сама – аж, здається, стою там і досі.

Я своїй країні була – що тістечко з кремом

На сім діб як порожній шлунок: вона вичищалась від мене.

Оголошено рейс, і потягся народ на посадку,

І бряжчала у тлумі круг мене незрима моя оградка.

13.

Що ж – прощай, і якщо назавжди... – як писав був один бритієць

(Всі слова рідномовні, як центи, кудись закотились –

Втім, їх, може, і не було, бо ж відомо: в наському слові

Нагромаджений досвід страху – значущіший, ніж любові).

Дуже шкода музики, милий, – отої, яка дрижала,

Розтинаючи світ навиліт, мов вени – бритвене жало,

І сочилось, мов сльози ніжності, плідне світло вологе,

І надсадою щастя дзвеніла далека дорога.

А тепер впізнаю цей звук тільки зрідка – на юних обличчях:

Витягаюче шию вслухання у подив далекого кличу.

14.

Тут годилось би ще щось додати (отак на тризні

По великих – усяка нічвида старається на афоризма,

Але в кожнім надгробнім казанню – маленька червива втіха:

От же, був ворохібник – а бачте, лежить як тихо!)...

А лежить – усього лиш стончений аркуш з твоїм письмом кострубатим,

Та пухнаста од пилу касета (не тягне – врубати):

Не великий небіжчик – підміна, скинуте рам’я,

Линовище, звіяна потерть, скоцюрблений бинт від рани.

А любов – подихтіла у простір, клубом розприслої пари,

Щоб згуститись деінде – над долями ліпшої пари.

15.

Не боюсь самоти. Значно більше боюсь – улягання:

Надто добре-бо знаю, як може в’язнить моногамна

Підкамінна залежність – так річка впирається в греблю,

Й розпаношений сміх затискають гіпсовані ребра.

Я невдовзі верну собі, милий, – і постать політну,

І вдаряючу в голови терпкість ще раннього літа,

Й ту ходу – мовби вмисне для мене дорогу мостили,

Й надмір рухів, якими себе випручую з тіла...

І в таку – некохаючу, власним засліплену смислом, –

Ти залюбишся наново, милий. І це буде смішно.

16.

Пам’ятаєш, я говорила: усе, чого раз не впізнав ти

(Вбраний наглухо в себе, ніби в скафандр астронавта), –

То немовби змарнований хист (віковічна вкраїнська риса!):

Всі зусилля догнать – що кривляння старої актриси

Із минулим статистки і ґримом ґротескно-яскравим...

Щиро зичу тобі – якнайбільше жінок і слави

(До якої доклала і я!), і не май до мене досади.

Заховай моє фото глибоко на дні шухляди.

І на цього листа, мій загублений бідний брате,

Як на всі попередні – не треба відповідати.

[Подсолнух]

Прошу прощения в модераторов и форумчан за столь обширное употребление украинсокй речи на армянском сайте, где, по правилам, надо выражать свои мысли другим языком. :sharik:

[Ablertus]

Единственное дошедшее до меня проявления сучукрлита - океан Ельзы: вставайпийчайзмолокоммолысянатеплыйдуш!

[Таронеци]

Подсолнух,

Ներողուտյուն, չեմ ուզում ուկրաիներեն կարդալ: Այդ լեզու չեմ սիրում: B)

[Подсолнух]

Подсолнух,

Ներողուտյուն, չեմ ուզում ուկրաիներեն կարդալ: Այդ լեզու չեմ սիրում: B)

[Araqs]

придерживайтесь темы пожалуйста.

а то забаню.

[Подсолнух]

придерживайтесь темы пожалуйста.

а то забаню.

[Argentina]

Аракс, это вы мне?

[Araqs]

Аракс, это вы мне?

[Подсолнух]

Солнц, на самом деле, тема об одном, а вся страница на украинском о другом. Если что, вы можете это в ЛС обсудить :flower: